Десять років тому в нашу країну прийшло лихо, а два роки тому воно перетворилося в повномасштабну війну. І немає людини, якої б воно не торкнулося… Страждають і гинуть люди, руйнуються міста та села, страждає сама земля…
Величезних руйнувань зазнали й водно-болотні угіддя України. Напевно, наймасштабнішою катастрофою був підрив дамби Каховської ГЕС у червні минулого року. Наслідки цього акту екоциду важко передбачити, а збитки сягають астрономічних величин…
Водно-болотні угіддя і людина існують разом з найдавніших часів. Якщо Ви поглянете на мапу світу, то легко помітити, що всі давні й найбільші міста розташовані на березі річки, озера чи моря. Київ на Дніпрі, Лондон на Темзі, Париж на Сені, Вашингтон на річці Потомак, а Женева на березі Женевського озера… Водойми давали питну воду, їжу, захист, були шляхами пересування. В наші часи значення водних об’єктів не зменшилося.
Як гарно літнього спекотного дня скупнутися в прохолодній воді річечки, озерця чи ставочка. Поїздка на море є бажаним елементом відпустки. Та не тільки влітку нас приваблюють водойми.
Навесні гарно прогулятися вздовж берегу річки, вдихнути гіркий запах верболозу, помилуватися водопіллям, послухати спів пташок… Влітку опиратися потягу до води вкрай важко. Можна купатися, загоряти, рибалити, фотографувати чудові краєвиди… Восени зануритися в сумно-спокійну атмосферу підготовки до зими, послухати крики відлітаючих пташок, спробувати перехитрити зубату щуку чи червоноперого окуня… Як гарно взимку, морозної днини, прогулятися засніженими казковими берегами, можна покататися на ковзанах, спробувати себе в зимовій риболовлі…
Але щоб ми завжди могли доторкнутися до цього багатства, потрібно не тільки брати, а й оберігати, примножувати, покращувати. За підрахунками вчених, природні екосистеми мають займати 2/3 суходолу. Вони формують придатне для життя людей середовище.
Всі хочуть, щоб текли річки, річечки, струмочки з кришталевою водою в обрамленні зелених вій водоростей, а не були вони стічними канавами в яких клекоче отруйна мутна рідина. Щоб озера зачаровували своєю мрійливістю, а не були брудними здоровенними калюжами, по поверхні яких плаває жабуриння. Щоб болота манили та лякали своєю таємничістю, а не були осушеними та спаплюженими пасовищами з миршавою рідкою травою, яку не хочуть їсти корови…
Напевно найважче знайти грань між потребами і бажаннями людини в комфортному та ситому житті і збереженням природного середовища. Але це потрібно зробити, якщо ми хочемо жити, а не виживати. Горе тому народові і тій землі, якщо його керманичі не розуміють цього…
Ми вже змінили понад 80% площі України. Водно-болотні угіддя втрачаються втричі швидше, ніж ліси. Посухи, пилові бурі, нестача води, виснаження природних ресурсів торкнулися кожного куточка нашої Батьківщини. Вже недостатньо охорони, потрібно негайно розробляти плани відтворення природних екосистем, вкладати величезні ресурси на відтворення того, що бездумно руйнували наші пращури. Адже це запорука добробуту майбутніх поколінь.
В далекому 1971 році в не менш далекому місті Рамсар, що на півночі Ірану, була підписана Конвенція про водно-болотні угіддя (її ще називають Рамсарська конвенція). Це була перша міжнародна угода, метою якої було припинити втрати водно-болотних угідь та зберегти існуючі, як середовище існування водоплавних птахів. В 1987 році мету і завдання конвенції було розширено правками, які узгодили в місті Реджайна, що на півдні Канади. 29 жовтня 1996 року Україна ратифікувала цю угоду і приєдналася до Конвенції.
День водно-болотних угідь відзначається 2 лютого з 1997 року, а з 2022 року ООН оголосила цей день Міжнародним днем водно-болотних угідь.
Назар Назаров,
науковий співробітник Мезинського Національного природного парку
На світлинах автора — водно-болотні угіддя Мезинського НПП
